Сценарій літературного вечора

                                                «Гімн любові»

                    (  Сцена прикрашена  квітами .на фоні музики)

♦Ми сьогодні зібралися, щоб поговорити про світле і прекрасне почуття. яке називаємо коханням.

♦До цієї зустрічі ми готувались заздалегідь, тож і чекали її всі з великим нетерпінням.

♦Час іде невпинно, за плечима у нас залишилося дитинство. Жаль прощатися з цією чудовою , безтурботною порою, та не розчаровуймося, двері нам відчиняє юність – найпрекрасніша пора.

♦Разом з юністю приходить і кохання, і тоді виникає безліч питань:

• чи це почуття – справжнє кохання?
• а як воно буває в інших людей?
• чи може перше кохання бути єдиним?

♦Безліч запитань, які однаково хвилюють і геніїв, і звичайних людей. Запитання, на які не можна знайти відповіді в жодному словнику. На них має відповісти саме життя, і для кожного по-різному.

♦Любов стоїть біля витоків життя, робить добро, стверджує у людині людське. Закохані люди не старіють, вони невтомно випромінюють любов і щирість душі.

♦Любов вічна, і перше кохання буває у кожного. Воно не забувається ніколи, бо воно – перше почуття, яке тільки зароджується, порівнюється з ранковою росою – кришталево-чистою і тендітною. Досить одного необережного кроку, щоб цю росу струсити, і немало треба часу, щоб переконатися, що те перше почуття, яке вами оволоділо, то не тимчасове захоплення, а справжнє кохання, правдиве і світле. Якщо вам не пощастило сьогодні, то пощастить згодом: прийде велике кохання, тільки не слід його квапити.

♦Кохання кожної людини – це окрема історія. Творіть свою історію, наші любі друзі. А ми бажаємо, щоб кохання у вас було справжнім і щасливим. Щоб душа ваша піднялась якнайвище над усім буденним, бо любов – це душі найвищий злет. Торкнімося своїми серцями  і душами цього високого почуття, яке міняє цілий  світ, у ньому робить людей кращими, добрішими, благороднішими.

♦ «Я люблю тебе». Ці слова звучать всіма мовами  світу сотні, ні. тисячі літ, надаючи нашому життю прекрасніших барв.

♦Кохання – вічне почуття. У всіх народів і  у всі часи. І хоча б якою мовою про нього говорили, всім і всюди воно буде зрозумілим, тому

    що торкається найтонших струн людської душі.

♦Кохання!  Важко уявити існування людини без цього бентежного почуття. Самовідданість, самопожертва, жага оновлення всього світу –

     розмаїття почуттів входить до складної гами кохання.

♦Романтичний танець.

♦До одвічної теми кохання завжди зверталися поети і художники, композитори і скульптори, драматурги і філософи, письменники і барди: Сапфо і Данте, Петрарка і Шекспір, Рафаель і Рембранд, Реріх і Фелліні, Вівальді і Ренуар, Пушкін і Сосюра...

♦Я пропоную нашу розмову про високі почуття заглибити в епоху Відродження, бо вона почалася не з великої архітектури, не з великого живопису і не з великих подорожей, а з великої любові – Елоїзи та Абеляра.

♦Трагічна історія кохання філософа-вільнодумця Абеляра та незвичайної жінки. красуні Елоїзи, закінчилося тим. що обоє пішли до монастиря, але їхні листи стали джерелом натхнення для багатьох письменників: «Душа моя була не зі мною, а з тобою! навіть і тепер, якщо вона не з тобою, то її немає ніде: справді, без тебе моя душа просто не може існувати».

♦Елоїза подарувала людству більше, ніж талановиті твори. Вона була у найпрекраснішому і найповнішому розумінні цього слова – промені сонця, що висвітлює можливість інших, високих, справді гідних людини форм любові, яку ніщо не здолає.

♦А через 150 років 9-річний Данте Аліг’єрі побачив дівчинку Беатріче, одягнену в дуже благородний пурпуровий колір, і, ставши видатним поетом, розповів про кохання до неї в книзі «Нове життя», а потім у «Божественній комедії».

♦Можливо, він і не став би видатним, якби не покохав, не звідав космічної могутності почуття, «що водить сонце і світила» Цим рядком, як відомо, закінчується «Божественна комедія».

♦Молодий Франческо Петрарка побачив у авіньйонській церкві молоду жінку Лауру, в яку закохався. Щоб зрозуміти любов Петрарки до звичайної жінки, треба заглибитися не в архіви. а в космос душі людини. Про того, хто кохає, кажуть іноді, що новий стан душі робить для нас навколишній світ нереальним. Мені ж здається, точніше було б твердити, що ця людина бачить у світі нові реальності.

♦В старовинних повістях, романах

Так писали часто про любов:

Хай накаже лиш моя кохана

І життя віддати я готов.

♦Безсмертним взірцем такої любові є трагедія Шекспіра «Ромео і Джульєтта».

♦Париж XVIII століття. Він невиразно видніє над мостами, що з’єднують береги Сени. Париж почорнілих соборів, мальовничих жител, крамниць ювелірів, аристократичних алей, гамірних базарів, небрукованих вулиць і Париж мансард, дежили, творили і мислили поети, художники, філософи.

♦Сцена з комедії Мольєра «Міщанин-шляхтич».

♦Танець 10-А класу.

♦Картини Парижа невіддільні від історії любові, про яку ми хочемо розповісти. Ні час, ні води Сени не могли пригасити пам’ять про кохання філософа Дідро до Софії Волан. Протягом майже 30-ти років великий філософ написав їй 553 листи. Він їй писав: «Чотири роки тому мені здавалося, що Ви прекрасна. Тепер Ви для мене ще прекрасніша: таку чарівну силу має вірність-чеснота дуже вимоглива і рідкісна. «Я кохаю Вас так щиро і палко. Волів би кохати ще більше, але це неможливо».

♦Коли познайомились, їм було за сорок. Він мав дружину, дочку, пережив чимало романтичних захоплень. Однак велику пристрасть він пізнав через довгі роки, вже немолодим. «Коли кохаєш жінку, треба бути нестямно в неї закоханим, як я до божевілля закоханий у Вас», - писав Дідро Софії.

♦Вони так кохали... проте Дідро був надто добрий і великодушний, щоб піти від дружини, яка з’єднувала з ним життя, коли він був нікому невідомий і бідний; він не міг покинути дочку, яку ніжно любив. Софія ж була надто доброю для того, щоб наполягати на його розриві з сім’єю, -  і вона на  все життя  залишилася одинокою, а він на все життя – її коханим.

♦Скільки б не минуло років, кохання, якщо воно справжнє. не минає. Найпрекрасніші спогади завжди живуть у серці закоханих.

♦Література вчить нас відрізняти справжнє кохання від звичайного захоплення, як у безсмертному романі Лермонтова «Герой нашого часу».

♦Сцена з роману М.Лермонтова «Герой  нашого часу».

♦Кохання приносить людині радість, та водночас приносить і печаль. Часто трапляється, що пізнавши радість кохання, неодмінно збагнеш, що таке сльози кохання...

♦Вірш «І люблю, і кляну, і плачу...».

♦То чому ж кохання приносить не тільки радість, а й сльози? Яка людина щаслива: та, яка кохає без взаємності, чи та, яка нікого не кохає?

♦Вірш «Я так тебе люблю...»

♦Гірко на душі, коли не можеш вернути до себе ту єдину, кохану людину. Ту, без якої, на твою думку, життя втрачає сенс.

♦Але як би сумно не було, та ця печаль має бути світлою, бо дивна пісня кохання назавжди залишається у серці, до якого торкнулося це прекрасне, чисте почуття.

♦Пісня про кохання.

♦Пригадаймо одне з найбільш вражаючих, найтонших пушкінських творінь, що засвідчило складність, суперечливість і водночас цілісність цього  почуття.

♦Вірш О.Пушкіна «Мне грустно и легко; печаль моя светла...»

♦У цьому складному переплетінні смутку і легкості, печалі  та світла відчувається усвідомлення неповторності як самого почуття, так винятковості особи, якій присвячено поетичні рядки.

♦Кохання – це напруження всіх сил, людських і нелюдських, звершення неможливого, долання всіх перешкод... Ніщо не в змозі стати на його шляху – ні відсутність взаємності, ні прохолода в стосунках.

♦Але в коханні, як і в природі, теж не завжди буває гладко. Для декого холодні зимові вечори зовсім не здавалися казковими, тому що були наповнені сумом і самотністю, або відчуттям нерозділеного кохання...

♦Інсценізація «Зимової казки».

♦Вірш П .Карманського   «Як цвіт троянди, повен аромату...»

♦Кохання всесильне. І немає такого народу, який не складав би  пісень або сказань про почуття, перед яким безсилі моря і гори, відстань і час, сили природи і людини.

♦Недарма закохані і самі тягнуться до віршів, інтуїтивно відчуваючи, що тільки в цьому натхненному мовленні може знайти вихід почуття, що їх переповнює.

♦У нашому ліцеї навчається багато учнів, які пишуть чудові вірші.

♦Учні читають свої вірші.

♦Кохання – це почуття такої сили, яка вимагає особливих засобів для свого вираження – поетичної мови. Вона найкраще цьому відповідає.

♦Вірш «Придумай такое  мне имя, милый...»

♦У кожного народу, як стверджує одна романтична сага, є два береги. Від одного людина відпливає, а до іншого неодмінно причалює. На нашій життєвій дорозі зустрічаємо чимало берегів не менш значних. Берег любові, юності, кохання...

♦І де б не зупинялась людина, їй завжди світитиме. зігріватиме, допомагатиме перебороти незгоди берег любові.

♦Пісня «Берег любові»

♦ (Звучить музика Ференца Ліста. На її фоні читають слова)

У 1847 році угорський композитор Ференц Ліст залишив маєток Ворониці поблизу Єлисаветграда, де він гостював на запрошення Кароліни Сайн-Вітгенштейн. Молода жінка справила на нього незабутнє враження і стала його вірою, надією. любов’ю.

♦У вересні 1847 року Ференц ліст приїжджає до Єлисаветграда, щоб дати декілька концертів і отримати дозвіл на розлучення Кароліни з князем Сайн-Вітгенштеймом. Але цар Микола І відмовив композитору.

♦У день народження Кароліни у 1855 році Ліст подарував коханій 12 симфонічних поем з такою посвятою: «Тій, яка любов’ю довела свою віру, надія котрої не переставала рости у стражданнях, яка знаходила щастя у самопожертві. Їй, яка тепер і навіки стала супутницею мого життя. небеса моїх думок, моє живе божество, символ душі моєї – Жанні Єлизаветі Кароліні».

♦Це сталося восени 1826 року. Дев’ятнадцятирічну Кароліну Янош представили княгині Зінаїді Волконській, господині наймоднішого літературного салону в Москві. Саме тут Кароліна познайомилася з Пушкіним, Баратинським, В’яземським і Адамом Міцкевичем..

♦В один із вечорів польський поет Адам Міцкевич імпровізував на невеликій сцені. Мине рік, і вони переконаються, що їхнє кохання народилося саме того вечора. Міцкевич запропонує їй одружитися, але рідні дівчини були проти цього шлюбу («Засланий поляк, до того ж бідний!»).

♦Кароліна пише Міцкевичу до Петербурга: «Не стає сил зносити таку тривалу невідомість, це нестерпне очікування, цю постійну тривогу. Сподіваюся, що ти так чи інакше вирішиш мою долю...Я впевнилася, що не можу жити без думок про тебе... Що б не сталося, моя душа належить тільки тобі одному...»

♦17 квітня 1829 року Міцкевич від’їжджає. Кароліна пише йому ще одного листа: «Прощавай, мій друже. Ще раз дякую тобі за все – за твою дружбу. за твоє кохання. прощавай, мій друже. Адже я знаю, що ти мене любиш. прощавай!»

♦Вірш Л.Костенко «Не знаю, чи побачу Вас, чи ні...».

♦Тоді ж, у ті квітневі дні, Міцкевич написав до альбому Кароліни прощальні вірші. Кароліна і Міцкевич уже ніколи не зустрілись. Вона вийшла заміж, стала письменницею, але не була щасливою. Пам’ять про Міцкевича супроводжувала її все життя.

♦Танець 11-Б класу.

♦Лірична поема кохання дівчини Суламіфі і царя Соломона була написана понад 2,5 тисячі років тому. Ця біблейна легенда покладена в основу оповідання О.Купріна «Суламіф».

♦Сцена з оповідання О.Купріна «Суламіф».

♦Нікого і ніколи не кохав цар так сильно, як кохав Суламіф. Нікого і ніколи  так палко не кохала Суламіф, як Соломона. Вони були щасливі той короткий час, коли були удвох. Так прийшло до царя Соломона – величнішого із царів і найрозумнішого з мудреців його перше й останнє кохання.

♦Але міцна, як смерть, любов, жорстокі, як смерть, ревнощі. Недовго вони були разом. Цариця Астіс, що пристрасно кохала Соломона, без надії на взаємність, заздрила царю і дівчині. Вона наказала начальнику царської охорони вбити обох. Еліав убив Суламіф. Горе Соломона було невтішне.

♦Вірш Л.Костенко «Двори стоять у хуртовині айстр...».

♦Перше кохання... Воно схоже на яблуневу гілочку цвіту, що щедро відкриває свої пелюстки назустріч сонцю. Але чи зможуть закохані пронести все, що є найкращого в них, через випробування, незгоди?

♦Кожна людина на землі повинна шукати собі пару, свою половинку для гармонійного, щасливого життя. Знайде її – буде щасливою. а не знайде – приречена на самотність, а самотність не може бути щасливою.

♦Шукає кожен свою половинку по-різному, навіть так, як шукав її герой Степан з оповідання   В.Шукшина «Стёпкина любовь».

♦Сцена з оповідання В.Шукшина «Стёпкина любовь».

♦Чому ж наше життя побудоване саме так, що трагічне кохання виявляється найсильнішим, глибоким і пристрасним? Така вже психологія кохання: чим більше перепон на його шляху, тим могутніша внутрішня сила, пристрасна напруга і гнітючий сум від усвідомлення нездійсненності надій. Легке і щасливе почуття ніколи не зрівняється своєю напругою з трагічним, як у творі М.Горького «Девушка и смерть».

♦Інсценізація уривку з твору М.Горького.

♦Можливо, поетичні рядки допоможуть нам здобути відповідь на питання, які хвилюють закоханих. Адже усяке сильне переживання відображається у слові. І це не дивно, бо саме кохання надає людині сили.

♦Пісня»Скажи, зачем».

♦Як зароджується кохання? Що відчуває людина, коли кохає? Кажуть. що кохання й талант приходять не до всіх. Кохати – це не тільки насолоджуватись, упиватись своїм щастям. Кохати – це віддавати тепло, ласку, доброту найдорожчій людині.

♦Усі ми закохуємося, інколи розчаровуємося і знову кохаємо, бо світ тримається на любові.

♦Любов застає людину зненацька, до неї ніхто не готується. Непрохана і неждана, але неминуча, та, що манить і кличе за собою. Прийшла – і ти весь в її полоні.

♦Вірш В.Симоненка «Вона прийшла непрохана й неждана...»

♦Коли кохаєш, то таке багатство відчуваєш у собі, стільки ніжності, привітності, що розбиваються усі пута темних сил, які іноді полонять душу.

♦Романтичний танець.

♦Кохати людину – це означає піклуватися про неї, бути поряд, коли ти їй потрібний, допомагати їй, думати про неї і враховувати її потреби і бажання.

♦Один із найчудовіших способів випробувати радість даріння кохання – це практика добрих справ просто так: дарувати спонтанно, без ніяких причин, крім радощів  життя.

♦Побачити на вулиці людину, яка виглядає зажуреною, і подарувати їй букет квітів. Або похвалити чиюсь зовнішність чи роботу. Все, що здивує людину і викличе посмішку на її обличчі – це вияв доброти просто так, і він створює любов. І ця любов неминуче залишиться у людини, якій ви її дали, на все життя.

♦Практикуйте добрі справи просто так. якщо ви будете звертати увагу на те, що ви можете дата у взаємовідносинах, а не на те, що ви можете взяти, ви ніколи не помилитесь.

♦Справжнє кохання беззастережне, воно нічого не вимагає натомість. Інакше це не кохання. Подарунок – це не подарунок, якщо він дається не безкоштовно. А кохання – це не кохання, якщо воно дається з умовами. Особливі умови ставив Карпо Кайдаш, обираючи майбутню дружину.

♦Сцена із твору Карпенка-Карого «Кайдашева сім’я».

♦Кохання солодке, як мед, і гірке, як полин-трава. Серед буревіїв життя і штормів долі можуть розійтись стежки, які тільки-но з’єднались, але ніжність назавжди залишиться в серці, як залишилась вона в серцях героїв «Лісової пісні» Лесі Українки.

♦Сцена з п’єси  «Лісова пісня» Лесі Українки.

♦Якщо хочеш справжнього кохання, необхідно вміти прощати. Образа руйнує душу, а прощення звільняє місце для кохання.

♦Кожен із нас припускається помилок, і якщо хочеш, щобінші тебе прощали, треба бути готовим прощати їх теж, як герої оповідання І.Буніна «Темні алеї».

♦Сцена з оповідання «Темні алеї».

♦Ми могли б ще довго говорити про це прекрасне і світле почуття, якеєднало Стендаля і Матильду Дембовську, Байрона і Терезу Гвіччіолі, Шиллера і Лотту, Віктора Гюго і Жулл’єту, інших уславлених осіб, кохання яких увійшло в історію й освітило її. але наш вечір закінчується.

♦Любов невичерпна і вічна, як саме життя, недарма ж їй складають гімни.

♦Твори, які сьогодні прозвучали, це маленька часточка від тієї кількості перлин інтимної лірики, яку створили письменники і поети у різні часи. а скільки ще створять!

♦Кохання кожної людини – це окрема історія. Творіть свою історію, друзі. А ми бажаємо, щоб кохання було у вас світлим, ніжним і вірним.

♦Наш вечір закінчений. Нехай тепло нашої зустрічі ще довго зігріває ваші душі. А ми запрошуємо на сцену всіх учасників нашого вечора.

♦Вітаємо всіх закоханих. Бажаємо вам невгасимого кохання, високого почуття відповідальності, вірності, солодких та приємних спогадів про найчистіші почуття.

♦Вальс.

                                                 2006 рік

                     Підготувала вчитель світової літератури

                                Ліференко Людмила Іванівна